четвер, 27 грудня 2018 р.

Життя присвячене Христу – пам’яті першого пароха церкви Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию після виходу УГКЦ з підпілля



У  місті Стрию  в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці ліворуч при вході у храм знаходиться барельєф  отця Миколи-Методія Костюка, який очолив нашу парафію після виходу Української Греко-Католицької Церкви у 1989 році з підпілля.  УГКЦ перебувала у підпіллі з 1946 до осені 1989 року і весь цей час залишалася діючою і вела безперервну боротьбу за свою легалізацію.

26 грудня 2018 року запропозицією пароха церкви Успіння Пресвятої Богородиці і отця-декана містаСтрия Мирона Гринишина,  слухачами Університету Третього Віку, який діє при цьому храмі, було проведено Академію, присвячену десятій річниці з дня смерті великого подвижника і ревного служителя Греко-Католицькій церкві єромонаха Студійського уставу отця Миколи-Методія Костюка.

Об 11-ій годині у храмі Успіння отцем Мирон Гринишиним було відслужено панахиду за світлої пам’яті отця Миколая-Методія. Потім численна громада вірних і слухачів УТВ та гостей – монахинь з Крестопроісходженськог

монастиря Студійського уставу у Підкамені, де останні роки був настоятелем єромонах Методій, зібралися у новозбудованому при церкві приміщенні, де і пройшла Академія. Керівник УТВ п. Ольга Пилипів проголосила вступне слово і відкрила Академію.


Пролунав духовний гімн «Боже Великий Єдиний» у виконанні Слухачів УТВ, а потім заступник керівника УТВ п.Тереса  Лановенко надавала слово кожному доповідачу. П. Надія Романович – викладач англійської мови в УТВ, розповіла про дитячі та юнацькі роки Миколи Костюка. Дарія Припін – мирянка нашої церкви багато згадувала про зрілі і вже осмислені роки життя майбутнього отця і його тернистий шлях до служіння Господу.

П. Теодора Савчинська-Латик – вілома стрийська поетеса та слухач УТВ була тісно пов’язана з підпіллям УГКЦ і розповіла багато цікавих моментів про дивовижну відданість і цілеспрямованість Миколи Костюка, який ішов до своєї мети у надзвичайно складних умовах. Про те, як відбувалося висвячення його у священики та роль, яку він відіграв у переході Преображенської церкви міста Львова у лоно УГКЦ та значимості його постаті у всій боротьбі за легалізацію УГКЦ..


П. Любов Камінська – Почесна голова Союзу Українок та багатолітній член церковного хору храму Успіння Пресвятої Богородиці, поділилася спогадами про спільні богослужіння з о. Миколою, участь його в громадській роботі та про відвідини стрийським церковним хором монастиря у Підкамені, де згодом став настоятелем єромонах Методій.

П. Євстахія Стронціцка – мирянка, згадала про той вплив, який мав о. Микола-Методій на її молодшого сина, який згодом обрав дорогу служіння Христу і став монахом Рафаїлом. Брали слово ще інші люди і з великою теплотою і захопленням розповідали про цікаві моменти життя нашого колишнього пароха о. Миколая-Методія.

Виступи чергувалися піснями, які виконали п. Марія Радванська – пісня про значимість церкви у нашому житті, окальна група УТВ виконала пісню «Маріє, зіронько ясна», Галина Турканик виконала власну посвяту, за осягнення мудрості у супружому житті.

Весь час Академію супроводжувалислайди про діяльність  отця Миколи Костюка, як пароха церкви Успіння з церковного архіву та приватних архівів. З особливою теплотою мушу сказати про п. Оксану Лудин, яка постійно на всіх заходах УТВ забезпечує візуальний супровід усіх дійств. Вона є наймолодшим  викладачем в УТВ і викладає 2 дуже цікаві предмети: комп’ютерну грамоту та практичну психологію.

З підсумковою промовою виступив о. Мирон і розповів про мало відомі моменти з життя покійного єромонаха Методія, але  які мали вирішальне значення у ті далекі роки, як для нашої парафії так і для всієї УГКЦ. Він щиро подякував всім присутнім, за вшанування
пам’яті нашого  колишнього пароха о. Миколи Костюка, особливо монахиням з
Крестопроісходженського монастиря Студійського уставу з Підкаменя, що численно прибули до Стрия. Академія завершилася колядою “Бог предвічний”, яку виконали усі присутні.

Шлях до Христа

Постать отця Методія є знаковою не тільки для Стрийщини і Львівщини, а загалом для всієї Української Греко-Католицької Церкви. Перш за все - це активний борець за вихід цієї церкви з підпілля та  будівничий нової УГКЦ, яка повстала з попелу після руйнації, репресій і паплюження комуністичною системою. Я постараюся коротко описати життєвий шлях цієї світлої і жертовної людини, з огляду на те, що було сказано сьогодні.

Народився о. Микола 20 грудня 1953 року на Львівщині в селі Шарпанці Сокальського району у сім’ї дільничого (міліціонера) та вчительки. Батько Ярослав був місцевим жителем, а мати була родом з Полтавщини. Згодом родина переїхала у село Скоморохи,  де і зростав єдиний син Костюків і вважав це село своєю батьківщиною.

Треба відзначити, що маленький Микола дуже тонко відчував красу оточуючої його природи та велич Божої краси, втілену у храмах трьох сіл:  Скоморохи, Стенятин та Свитязів. Особливо запам’яталися малому хлоп’яті Великодні передзвони, які лунали з трьох церков і хто знає, чи ці передзвони не були тими першими провісниками його покликання до служіння Господу Богу.

Потім було шукання Христа. Після мировання у Вербну неділю, коли почуте від священика: «Христос посеред нас», розбудило цікавість шестирічного хлопчака і змусило довгі роки шукати відповідь на питання: «Ну де ж той Христос? Де ж він є?».

В 15 років батьки віддають свого сина навчатися фельдшерській справі до Львова. Юний Микола був радий тій свободі, яка давала можливість багато часу присвячувати церкві. Саме у цей час юнак дізнається про УГКЦ і починає глибше цікавитися історією її виникнення і чим по суті є Греко-Католицька церква.

Юнак відвідує римо-католицький Катедральний собор, де знайомиться з багатьма духовними особами і дізнається саме тут про УГКЦ, яка була в підпіллі. Миряни підпільної ГКЦ численно збиралися на молитву саме у тому костелі. Саме у римо-католицькому храмі отримує свідомо хрещення , тому що не був змалку охрещений. Саме у цьому храмі молодий Микола робить вибір  свого подальшого життя - стати греко-католицьким священиком і починає підпільно студіювати богослов’я.

У 1973 був на загальних умовах покликаний на військову службу. Служба у війську не змінює намірів молодої людини і після повернення Микола продовжує контактувати з підпіллям УГКЦ. Згодом у 1977 році вступає до новіціату отців редемптористів. Керує новіціатом о. Лемішка, який був для своїх учнів як батько, що зігріває своєю щирістю і любов’ю.

Тернистий шлях підпілля і життєвих випробувань привів через більше як 10 років  Миколу Костюка у непримітне помешкання у місті Коломиї, де 20 березня 1988 року було висвячено його на священика Преосвященним Владикою Софроном Дмитерком. Так закінчилися пошуки Христа малим Миколкою, який тривав майже 30 років.

« Кожний день – то було щастя. Я не опускав Часослова, ні інших молитов. Ходив на роботу, працював, життя було як було. Може трохи складніше стало, треба було більше молитися: Службу Божу все правити, Часослов відчитувати вже був обов’язок. Але то приносило велику радість і полегшу духовну. Я до всіх усміхався, ні з ким не сварився, все стало на свої місця» - так описував  своє життя і стан душі ново висвячений отець Микола. То був священик від Бога, вірний Божий слуга, який здолав всі труднощі, щоб поєднати своє життя з Христом.

Політика тодішнього керівника тоталітарної держави СРСР на перебудову, прийняття Гельсінського акта про права людини та  1000 хрещення Руси-України дали поштовх до активації руху УГКЦ за вихід з підпілля. Ще у 1987 році активні грек-католики утворили Комітет захисту прав людини УКЦ, яку очолив колишній політв’язень Іван Гель.

Починаються акції в Москві на Арбаті за участю священиків і мирян греко-католиків за вихід нашої церкви з підпілля. Отець Микола Костюк і отець Лесів з Болехова беруть участь у цих акціях і провадять на вулицях богослужіння греко-католицького обряду. Це була весна 1989 року і автор цих рядків  була за збігом обставин в цей час у Москві і все це бачила на свої очі.

Та спротив держави був дуже великий щодо легалізації  УГКЦ, до храмів громади греко-католиків не допускали, то ж залишалися  цвинтарі. У Стрию у травні 1989 року відбулася перша греко-католицька відправа на могилі батьків Кардинала Любомира Любачівського. Відправу провели  о. Іван Білик, о. Микола Костюк та о.
Юрга. Пізніше на могилах січових стрільців було зведено капличку-палатку, де з
28 серпня відбувалися щонеділі Служби Божі греко-католиків.

Восени 1989 року відбулася багатолюдна процесія з цвинтаря до церкви Успіння Пресвятої Богородиці під проводом о. Миколи Костюка та голови Комітету захисту прав людини УКЦ Івана Геля. Та тільки 28 листопада 1989 року на державному рівні вийшла заява, згідно якої грек-католики отримали право на створення  та реєстрацію громад.

13 грудня 1989 року Стрийська міська рада офіційно надала право  ГК громадам почергово з православними громадами відправляти Богослужіння в храмах міста. Настоятелем греко-католицької громади храму Успіння Пресвятої Богородиці  у Стрию стає о. Микола Костюк і починає активно працювати по відновленню обрядів та традицій нашої церкви.

Згодом сотрудником до нашої церкви призначено о. Петра Мірчука. Ці два отці почали розбудову самого приміщення церкви, щоб надати традиційний для української культури вид церкві у вигляді хреста, та збільшити площу церкви тому, що громада церкви стрімко росла. Ці роки були дуже цікавими у житті нашої  греко-католицької церкви, так як підготували свідомість мирян до відродження власного державотворення і здобуття Незалежної держави.

Прослужив отець Микола Костюк у Стрию до липня 1994 року поки не вирішив вступити до студитської монашої спільноти. !4 січня 1997 року у Свято-Успенській Унівській Лаврі склав вічні обіти і прийняв ім’я Методій..

З 1998 року Єромонах Методій стає настоятелем новоствореного
Крестопроісходженського
монастиря Студійського уставу у Підкамені. Монастир  був у суцільній руїн іі належав колись домініканам. Під час відступу радянських військ. на території зруйнованого костела розстрілювали політв’язнів та полонених і там залишилася аура людських страждань.

Роботи було непочатий край і єромонах Методій, віддавшись на волю Божу, розпочав працю по відбудові монастиря. Найперше розпочали з того, що розібрали замурований вхід, тим самим запрошуючи прихожан до храму монастиря. І так день за днем проходило життя у фізичній та духовній праці.

Треба сказати, що о. Методій не втрачав зв’язків зі  Стрийською церквою Успіння і запрошував хористів на храмове свято 14 серпня, вшанування пам’яті мучеників Маккавеїв. Автор цих рядків мала честь  відвідати монастир у Підкамені разом з церковним хором і побачити все на власні очі. Побачене було гнітючим – ішов, здається, 2001 рік, вже минуло кілька років, як о. Методій став настоятелем монастиря, а роботи було по відбудові ще дуже і дуже багато.

Як правило, монастирі завжди будуються в гарних місцях. І справді, вид з гори, на якій стоїть монастир надзвичайно чудовий. Можна довго милуватися тим краєвидом: на сам камінь величезних розмірів, що лежить біля підніжжя монастирської гори, на церкву Параскевії, на село Підкамінь, поля та проліски, а також на Почаївську Лавру, яку досить добре видно у гарну погоду.

Так минуло 10 років єромонаха Методія у постійних трудах і служінню Христові. 18 грудня 2008 року Господь покликав його до себе, за два дні до його 55-ліття та напередодні мирських іменин. Отець Методій залишиться у нашій пам’яті як взірець непохитної віри у всемогутність Христа та його безмежної любові до нас і поклав своє життя на служіння  Христу..

Вічна пам'ять великому подвижнику греко-католиької віри та славному синові України єромонаху Методію, знаному у Стрию як отець Микола Костюк – парох церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

             Лідія Гаврилів – мирянка церкви Успіння Пресвятої Богородиці, слухач
Університету Третього Віку


Немає коментарів:

Дописати коментар